Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/27478/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів Гончар Л.Я.,Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько - Дніпровському районі Запорізької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року

у справі № 804/414/14

за позовом Кам'янсько - Дніпровського міжрайонного прокурора

до управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько - Дніпровському районі Запорізької області

третя особа ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

про визнання дій протиправними та скасування рішень

В С Т А Н О В И В :

У січні 2014 року Кам'янсько-Дніпровський міжрайонний прокурор звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до управління пенсійного фонду України в Кам'янсько-Дніпровському районі Запорізької області, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання протиправними та скасування рішень від 01.03.2013 № 250 (від 05.03.2013 № 945/05), від 21.08.2013 № 3580/05, від 24.07.2013 № 3089/05 про утримання із пенсії громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 20 % пенсії до повного погашення надміру сплачених сум.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.02.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2015, позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, УПФУ оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 2 частини першої статті 222 КАС України у зв'язку з неприбуттям належним чином повідомлених про час і місце судового засідання осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, Кам'янсько-Дніпровською міжрайонною прокуратурою проведена перевірка щодо додержання посадовими особами УПФУ вимог законів України «Про пенсійне забезпечення» та «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення та перерахунку пенсій за вислугу років.

За результатами перевірки встановлено, що громадянин ОСОБА_2 до 19.04.2002 займав посаду головного лікаря у Новодніпровській медичній амбулаторії. У квітні 2002 року ОСОБА_2 звільнився з посади головного лікаря Новодніпровської медичної амбулаторії та на підставі заяви від 22.04.2002, документів про стаж і заробіток ОСОБА_2 призначено пенсію за вислугу років.

Після виходу на пенсію ОСОБА_2 19.04.2002 призначений на посаду голови Новодніпровської сільської ради Кам'янсько-Дніпровському району Запорізької області. У період з 04.01.2011 по 03.01.2012 ОСОБА_2 працював лікарем-стоматологом в Новодніпровській лікарській амбулаторії КУ «Кам'янсько-Дніпровська ЦРБ» та отримував пенсію за вислугу років.

У зв'язку з неповідомленням ОСОБА_2 про працевлаштування за сумісництвом на посаду стоматолога відповідно до рішення про призначення пенсії від 01.03.2013 № 250 виникла переплата за вислугу років у сумі 26 324,26 грн. за період з 04.01.2011 по 03.01.2012, тому відповідачем прийнято рішення із пенсії ОСОБА_2 утримувати 20 % призначеної пенсії щомісячно.

Також перевіркою встановлено, що громадянка ОСОБА_3 з посади медичної сестри КУ «Кам'янсько-Дніпровська ЦРЛ» звільнилась 12.01.2009 та вийшла на пенсію за вислугою років. 13.01.2009 вказана особа влаштувалась до КУ «Кам'янсько-Дніпровської ЦРЛ» на 0,5 ставки посади молодшої медичної сестри та за сумісництвом на 0,5 ставки посади медичної сестри.

21.08.2013 УПФУ прийнято рішення № 3580/05 про утримання із пенсії ОСОБА_3 в розмірі 20 % призначеної пенсії щомісячно до повного погашення, починаючи з вересня 2013 року на загальну суму 24 702,05 грн.

Крім цього, в ході перевірки виявлено, що громадянка ОСОБА_4 07.02.2006 вийшла на пенсію за вислугою років. 08.02.2006 ця особа прийнята на посаду дезінфектора КУ «Кам'янсько-Дніпровська ЦРЛ» та 01.10.2009 переведена по сумісництву на 0,5 ставки посади медичної сестри.

Рішенням від 24.07.2013 № 3089/05 УПФУ утримано із пенсії ОСОБА_4 в розмірі 20 % призначеної пенсії щомісячно до повного погашення, починаючи з серпня 2013 року на загальну суму 20 561,10 грн.

За результатами перевірки Кам'янсько-Дніпровською міжрайонною прокуратурою до УПФУ 28.10.2013 внесено подання № 106-3160 вих-13 про усунення порушень вимог законів України «Про пенсійне забезпечення» і «;Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У поданні прокурор вимагав усунути допущені відповідачем порушення та скасувати рішення від 01.03.2013 № 250 (від 05.03.2013 № 945/05), від 21.08.2013 № 3580/05, від 24.07.2013 № 3089/05 про утримання із пенсії громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 20 % пенсії до повного погашення надміру сплачених сум.

Не погодившись з вищевказаним поданням УПФУ його відхилило, у зв'язку з чим Кам'янсько-Дніпровська міжрайонна прокуратура звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що робота по сумісництву на посадах медичної сестри та лікаря стоматолога не передбачена нормами чинного законодавства як така, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, а тому в цьому випадку, на думку судів попередніх інстанцій, треті особи не порушують обмежень стосовно працевлаштування, встановлених частиною другою статті 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що треті особи, перебуваючи на посадах медичної сестри і стоматолога за сумісництвом, правомірно отримували і пенсію за вислугу.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись зі вказаним висновком судів попередніх інстанцій у повній мірі з огляду на таке.

Згідно зі статтею 51 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що до переліку закладів охорони здоров'я робота на яких дає право на пенсію за вислугу років відносяться лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальні органи Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичні центри.

До переліку посад згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 909, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, належать лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Частиною другою статті 7 Закону № 1788-XII установлено, що пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Крім того, згідно з пунктом 11 Порядку № 22-1 пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.

Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку про те, що виплата пенсії за вислугу років безпосередньо пов'язана з важким та шкідливим характером роботи, виконання якої може спричинити втрату професійної працездатності до досягнення загального пенсійного віку. Тому законодавець надав можливість окремим категоріям спеціалістів за своїм бажанням припинити таку роботу за наявності достатнього спеціального стажу та отримувати пенсію за вислугу років. У випадку, коли спеціаліст вважає себе придатним продовжувати виконувати таку роботу - пенсія не виплачується. При цьому, влаштування після призначення пенсії за вислугу років на іншу (не шкідливу) роботу не є перешкодою для її виплати.

Таким чином, пенсія за вислугу років є соціальною гарантією, яка надається державою окремим спеціалістам, і полягає у матеріальній компенсації, пов'язаній із залишенням роботи, яка призводить до втрати професійної працездатності або придатності, та можливістю влаштуватись на іншу (більш безпечну) роботу або залишатись непрацюючим.

Водночас, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що зі змісту статті 7 Закону № 1788-XII та пункту 11 Порядку № 22-1 вбачається, що умовою призначення пенсії за вислугу років є залишення роботи, яка дає право на цю пенсію, але виплата пенсії за вислугу років припиняється у випадку працевлаштування лише на ту роботу (посаду), яка дає право на цей вид пенсії.

Проте суди попередніх інстанцій не врахували того, що законодавець не розділяє форму такого працевлаштування (на основне місце роботи чи за сумісництвом).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа зобов'язана повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних, що вносяться до її персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, виїзд за межі держави та про обставини, що спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з моменту їх виникнення.

Стаття 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Цією ж нормою встановлюється порядок та розміри зазначених стягнень.

Ураховуючи те, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 були працевлаштовані на посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність отримання цими особами і пенсії за вислугу та законність оспорюваних у справі рішень УПФУ.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, у зв'язку з чим оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Кам'янсько - Дніпровському районі Запорізької області задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2015 року в цій справі скасувати.

У задоволенні позову Кам'янсько - Дніпровського міжрайонного прокурора відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 КАС України.

Головуючий

(підпис)

К.В. Конюшко

Судді

(підпис)

Л.Я. Гончар

(підпис)

С.Я. Чалий

Згідно з оригіналом помічник судді М.Р. Мергель